Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Уяви, які люди бувають наївні:
душу витрушують, гейби лахи старі,
розмови фейсбуком до третіх півнів,
глип у вікно - воронок у дворі...
Двірське коромисло заношене щедро:
Блискучі рамена від сильних долонь,
це скільки води перелито у цебра
і скільки невимито різних осонь?
А осінь стара, наче світ на Подолі,
плете вузлувато нові ліхтарі,
що світять ув очі, підсвічують Долі,
аби розпізнала обійстя старі.
Старці у підземці щоразу інакші,
вимолюють зайву копійку не згірш
акторів, що тризну справляють у хащі, -
не хочеш подати? Тікай-мо скоріш.
Скорочену ніч на годину, на другу, -
віщує майбутнє прабог Корочун,
життя послабляє єдину попругу,
а другу послабиш -
про це промовчу...
Мовчали, німуючи, очі стуливши,
думки заховали в підземний схрон,
ставали не кращі, були не гірші,
спокійно сприймали чужий полон.
Полотна напишуть прості і структурні,
останній мазок вже світитися став.
Однаково любить розумних і дурнів
Чарівна країна найкращих уяв.